Мене звати Таня. Я народилася в Україні, у звичайній сім'ї звичайного міста, росла у звичайних умовах.
Як часто буває, саме такі умови – звичайна сім'я у звичайному місті зі звичайними умовами – призвели до того, що я багато мріяла. Любила витати в хмарах і уявляти пригоди, де я в зовсім чужій країні, з цікавими людьми-іноземцями роблю щось важливе і при цьому дуже веселюся.
У цих мріях було багато задоволення, миру, легкості та цікавості. Я їх дуже любила, знову і знову не могла заснути, уявляючи життя, де буде лише доброта, грайливість та дружба. А ще сміливість, багато сміливості.
Закінчивши бакалаврат юрфаку (де зустріла все протилежне доброті, грайливості та дружбі) я вирішила замість магістратури поїхати на волонтерство до ризького молодіжного центру
Young Folks. Чесно кажучи, я мало знала про вашу Латвію, коли сюди їхала. Але я була відкрита до неї. І Латвія це відчула.
Тут я перестала мріяти та почала жити. Біля мене більше не було нічого звичайного. Усе було особливе, виняткове. Величезна гілка, прив'язана до стелі у кафе. Сушені квіти у вітринах як прикраса. Свічки в кожному будинку просто тому, що ви любите вогонь. Державне свято на день літнього сонцестояння. Світла ніч та тепле море у цей день. Пісні, танці, світлі очі та світле волосся. Знання трьох-чотирьох мов як норма. Young Folks, де всі люди – друзі, незалежно від віку, життєвого досвіду, національності, уподобань. Де на уроці іспанської мови сидить хлопець 30 років та хлопець 13 років, і з цікавістю обговорюють, яка складна була домашка. Спілкуючись на
«ти», звісно.