Журналу Voice 2 роки. Що таке журнал Voice?

Мене звати Таня. Я народилася в Україні, у звичайній сім'ї звичайного міста, росла у звичайних умовах. Як часто буває, саме такі умови – звичайна сім'я у звичайному місті зі звичайними умовами – призвели до того, що я багато мріяла. Любила витати в хмарах і уявляти пригоди, де я в зовсім чужій країні, з цікавими людьми-іноземцями роблю щось важливе і при цьому дуже веселюся.

У цих мріях було багато задоволення, миру, легкості та цікавості. Я їх дуже любила, знову і знову не могла заснути, уявляючи життя, де буде лише доброта, грайливість та дружба. А ще сміливість, багато сміливості.

Закінчивши бакалаврат юрфаку (де зустріла все протилежне доброті, грайливості та дружбі) я вирішила замість магістратури поїхати на волонтерство до ризького молодіжного центру Young Folks. Чесно кажучи, я мало знала про вашу Латвію, коли сюди їхала. Але я була відкрита до неї. І Латвія це відчула.

Тут я перестала мріяти та почала жити. Біля мене більше не було нічого звичайного. Усе було особливе, виняткове. Величезна гілка, прив'язана до стелі у кафе. Сушені квіти у вітринах як прикраса. Свічки в кожному будинку просто тому, що ви любите вогонь. Державне свято на день літнього сонцестояння. Світла ніч та тепле море у цей день. Пісні, танці, світлі очі та світле волосся. Знання трьох-чотирьох мов як норма. Young Folks, де всі люди – друзі, незалежно від віку, життєвого досвіду, національності, уподобань. Де на уроці іспанської мови сидить хлопець 30 років та хлопець 13 років, і з цікавістю обговорюють, яка складна була домашка. Спілкуючись на «ти», звісно.

Латвія подарувала мені багато спілкування на «ти», і це, я вам скажу, грайливо та дружно. А ще сміливо, дуже. Я більше не мріяла ночами, я засинала. Потім, після короткої латвійської ночі, прокидалась і йшла до тих, хто прийняв мене на «ти». І навіть якщо день був таким же коротким, як і ніч, і якщо в обличчя бив колючий холодний вітер, це не було надто складно. Я тоді уявляла, як цей вітер піднімається з моря, і летить своїм бризом з божевільною швидкістю, аби добігти до моїх щік, аби поцілувати ці щоки.

Ось таке мені уявлялося. Розкажу чесно, таке уявляти дуже легко, воно навіть саме приходить. Але не завжди. Думаю, легко лише тоді, коли з тобою багато хто на «ти». Коли ти в турботі, любові, прийнятті, розумінні, підтримці. Тоді тебе ніякий вітер не здує, і кожен із них цілуватиме. Так я себе почувала у Young Folks.

Тоді мені здалося, що я навчилася говорити з людьми на «ти», і що в мене навіть є сили говорити «ми». Тоді придумалась ідея журналу. Місце, де кожен зможе стати частиною «ми», де кожен зможе розповісти свою історію світові, а світ зможе побачити, які у «нас», людей нашого покоління, бувають історії.

І, скажу чесно, мені було дуже страшно. Що мене не підтримають, що це нікому не буде цікаво, що нікому не буде цікаво говорити «ми». Але оскільки латвійські люди вже наповнили мене своєю добротою, дружбою та грайливістю, я вирішила перейняти і сміливість. Ось що тоді відбувалося по-справжньому, всередині.

Зовні це виглядало так:

• У листопаді 2020 року я роблю пост про ідею з гугл формою, яку пропонувала заповнити всім, кому хотілось би взяти участь у створенні журналу, де кожен може говорити і де головною цінністю буде свобода

• Через тиждень ми отримали 60 заявок від людей віком від 13 до 45 років, готових бути волонтерами: авторами, ілюстраторами, редакторами, розробниками журналу — для задоволення, просто щоб створювати. Я плачу і сміюся

• Кілька тижнів ми знайомимося, спілкуємось, працюємо над сайтом та концепцією

• 10 січня 2020 року ми запускаємо Voice Latvia

Багато чого сталося з того часу. Приходили люди — дуже багато талановитих людей, я ними захоплювалася, іноді відкрито, іноді сором'язливо тихенько. Люди також йшли. А ще дехто повертався. Ми завжди раді всім. Хто прийшов, хто пішов, хто повернувся чи знову пішов. У нас не буває «колишніх». Якщо ти написав хоча б одну статтю або зробив одну ілюстрацію у Voice, ти вже наш автор чи ілюстратор назавжди. Як у сім'ї.

Зараз я живу в Україні, і у 2021 році я нарешті наважилася запустити хвилю і тут. До нас уже поступово приходять автори та ілюстратори, українські, рідні. Як же я дивуюсь їхній глибині і як захоплююсь! Це щастя, я дуже за це вдячна. Приходьте ще. Кожен може стати автором нашого журналу, просто напишіть мені у соцмережах або надсилайте свої статті чи ілюстрації (анонімно або за підписом) на пошту hello.voice.ukraine@gmail.com

Цього року ми поставили собі пріоритет у команді координаторів і зараз хочемо ним поділитися з нашими авторами та ілюстраторами. Наш пріоритет на третій рік журналу – задоволення.

Давайте писати статті та малювати, коли нам це в кайф, коли в голові потік та в животі метелики. Коли є "о, придумала!" момент, і коли хочеться створювати, створювати, створювати… Давайте не жертвувати сном, силами, енергією… Давайте гратися цього року, створювати для насолоди. Нехай це стане нашою суперсилою. І тоді, граючи і сміючись, ми створимо те, що інші навіть уявити не можуть!