Цей уривок тексту я написала перед навчанням у Польщі. Мені було надзвичайно страшно. Я не знала, що мене там чекає і яким те життя буде. Чи буде мені комфортно, чи будуть там люди, яких я любитиму. «Підтримка завжди полягає в людях» – цей вираз як ніколи для мене актуальний. Якби тоді у лікарні не було взаємної підтримки та часом дурних жартів, які відвертали увагу від недуги й операції, яка повинна була от-от початись, страх, що жив всередині, вже міг би панувати на волі.
Пам'ятаю, як я стояла у коридорі і чекала, поки мама вийде від лікаря. Біля мене стояв чоловік років сорока. Його дружина вже довго боролася з пухлиною, яка так підступно вбивала її мозок. Він – не знаю чи від бажання підтримати мене, чи від того, що хотів хоч на мить побути не тим, хто переживає горе, а тим хто допомагає його переживати – почав розповідати мені, що треба бути сильною і не показувати мамі свої справжні емоції. Він так це розказував, що у мене не було можливості вставити хоч одне слово і сказати, що я вдячна за його настанови, але я вже давно зрозуміла як мені потрібно себе поводити. Та коли я майже почала говорити, раптом замовкла, зрозумівши, що зараз я допомагаю йому справитись зі своїм кінцем світу. Слухаючи його, даючи можливість виговоритись, він на хвилину забував, що перебуває в такій же ситуації. Напевно, цим монологом він вселяв впевненість і в себе.
У Києві ми жили у людей, які перший раз нас бачили. Їхні контакти мені дала подруга. У нас не було іншого виходу, як просити допомоги у чужих нам людей. Ми прожили у них цілий місяць, бо підготовка до операції та здача всіх аналізів затягнулися. Я вперше у своєму житті побачила, як зовсім незнайомі люди витрачають свій час, щоб відвести нас в лікарню, аби мама зайвий раз не перевтомлювалася, не очікуючи щось у відповідь. Вони ставились до нас як до членів родини. Я досі захоплююсь ними і безмежно вдячна за їхню доброту та підтримку у такі темні для нас часи. Для мене це приклад справжнього героїзму і доброти людського серця. У свою чергу, колись вони також пережили трагедію і так само отримали підтримку від чужих людей. Напевно, допомагаючи нам, вони віддавали те, що колись Бог подарував їм – підтримку.