Моя історія

Моя історія прийняття своєї орієнтації

Автор тексту: Анонім
Ілюстратор:
Argona
Коли люди в черговий раз у розмовах про ЛГБТ+ починають говорити: «А як же я, по-вашому, це своїй дитині пояснювати буду?!» — мене просто починає трусити. Як не дивно, але багато хто навіть і не замислюється про те, що ЛГБТ-дорослі колись були ЛГБТ-дітьми та підлітками. Вони не думають, з якими переживаннями ці діти стикалися. Ця історія про мене, про усвідомлення моєї орієнтації та про прийняття себе.
Дитинство
Один із найщасливіших періодів мого ще поки не довгого життя. Я народилася в Латвії, у Ризі. Виховувала мене мати. Росла цілком звичайною дитиною: у мене були друзі та подруги в дитячому садку, я займалася танцями, була впевнена в собі, нічим особливо не відрізнялася від однолітків. Я не з тих, хто відчував симпатію у віці 5 років, тому знання про романтичні стосунки вбирала з різних казок про принців та принцес. Ще коли я була маленькою, у мене в голові закріпилося уявлення про те, що дівчаткам подобаються хлопчики, і ніяк інакше.
Середня школа (5 клас)
Десь в 11 років, може, навіть раніше, я почала дивитися на дівчат у кіно. Я запам'ятовувала імена та зовнішність акторок набагато краще, ніж акторів. Почала дивитися на дівчат старших за мене років на 10 і захоплюватися тим, наскільки вони красиві.

У класі шостому мені була дуже симпатична одна 11-класниця, ім'я якої я навіть не знала, але це безумовно був романтичний потяг. Я часто думала про неї, про те, що вона зараз робить. У школі постійно намагалася її знайти, а коли все ж таки випадково з нею зустрічалася, не могла відвести від неї погляд.

Найцікавішим у цій ситуації є те, що я тоді не усвідомлювала свою закоханість як романтичне почуття. Я думала, що це якийсь вид дружби… Тоді я вже знала про існування людей ЛГБТ+, але від своєї мами і по телевізору тільки й чула про те, що всі вони збоченці, нещасні люди, що йдуть проти природи. Геї в моєму розумінні були розмальовані, жіночні хлопці на підборах, а лесбійки — страшні, брутальні жінки з короткими стрижками. Ніхто ніколи в моєму оточенні не говорив про квір-людей нічого доброго. Усі вічно концентрувалися на сексі та «розпусті». Ну і мені після такого навіть на думку не могло спасти, що я одна з них.
Тоді я вже знала про існування людей ЛГБТ+, але від своєї мами і по телевізору тільки й чула про те, що всі вони збоченці, нещасні люди, що йдуть проти природи
Момент усвідомлення
Чесно кажучи, у багатьох негетеросексуальних людей до усвідомлення своєї орієнтації були підозри про те, що вона все-таки відрізняється від орієнтації більшості… Але, на щастя чи на жаль, це зовсім не про мене. Якось до нас у клас перед уроком географії зайшла моя однокласниця, яка нещодавно підстригла волосся, і її зовнішність дуже через це змінилася. Вона заходить до кабінету, йде до своєї парти, тут її помічаю я і дивлюся на неї так, ніби вперше у житті її бачу. Я спостерігаю за тим, як вона йде до своєї парти, і аж обертаюсь, продовжуючи на неї дивитися. Я, відверто кажучи, витріщалася на неї. Аж до моменту, коли вона почала дуже нервово посміхатися і махати мені рукою, хоча до цього ми не те що не спілкувалися, навіть не віталися.

Після того, як вийшла з цього приголомшливого стану, я почала думати про те, яка вона чудова і як вона мені подобається. І через хвилину таких роздумів менs в голову, немов куля, врізалася думка: «Мені подобається „вона"… Стоп, але вона ж дівчина! Невже я з цих?...»

Цієї миті мої рожеві окуляри розбилися склом усередину. Я почала розуміти, що те, як я собі уявляла майбутнє життя, ніколи не виявиться правдою. У мене ніколи не буде чоловіка, моя мама, швидше за все, ніколи не прийме мене повністю, я, швидше за все, часто буду стикатися з гомофобією… Це відчувалося як невідомість, втрата контролю, повний шок.
Боротьба з внутрішньою гомофобією
Напевно, ви вже уявляєте, що я пережила, коли зрозуміла, що я лесбійка, тоді як все своє життя уявляла, що на всі 110% гетеросексуальна. Мені було 13 років, і я думала, що моє життя закінчено. Я уявляла, що ніколи нікому не розповім про свою орієнтацію, вийду заміж і зберігатиму цей брудний секрет до самої смерті. Я ненавиділа себе, намагалася змушувати себе думати про хлопців, і благала бога (хоча ніколи не була віруючою), щоб він зробив мене «нормальною». Ви навіть не можете собі уявити, скільки сліз було пролито в подушку, з яким розпачем і болем я щоразу дивилася на себе в дзеркало. Я тікала від усіх, думаючи, що люди мене зненавидять, хоч, насправді, це я ненавиділа себе.

Як не банально, але єдине, що мені допомогло не почуватися однією єдиною лесбійкою у всьому світі, це інтернет. Я цілими днями дивилася камінг-аут відео різних блогерів, слухала їхні історії, шукала різноманітні дослідження на тему гомосексуальності. Усе це допомогло мені зробити величезний крок до прийняття своєї ідентичності.

Я також неймовірно вдячна деяким своїм колишнім однокласникам, яким я таки довірилася. Вони надали мені величезну підтримку і допомогли повірити в себе.
Єдине, що мені допомогло не почуватися однією єдиною лесбійкою у всьому світі, це інтернет
Що відбувається зараз
Минуло три роки з моменту усвідомлення — від ненависті до повного прийняття себе. Це гігантський шлях, який зробив мене сильнішою і впевненішою. Я пишаюся тим, ким є, і хоча на мене все ще чекає чимало труднощів попереду, я знаю, що маю повне право на щастя і завжди знайду підтримку.

Насамкінець хочу сказати всім, хто сумнівається у своїй орієнтації: ви обов'язково знайдете гармонію з собою і людей, які вас зрозуміють. Все обов'язково стане краще.