Моя історія

Моя історія. Мене зґвалтував хлопець моєї сестри

Автор тексту: Анонім
Ілюстратор: milana rudenko
Кожні 68 секунд у світі ґвалтують одну дівчинку. І, на жаль, це лише ті випадки, про які дівчата не злякалися казати... А я злякалася. Я злякалася і не сказала нікому, крім однієї людини, але я жалкую про це. Я жалкую про це навіть більше, ніж про мовчання. У таких випадках краще промовчати, ніж казати, чи не так?
Усе сталося, коли мені було 15 років. Я ніколи не розуміла, де моє місце у цьому світі. Здавалося, що я нічого не значу, і весь час у мені панувала порожнеча. Можливо, у мене була тяжка депресія, просто тоді я цього не розуміла. Якоїсь миті я перестала хотіти щось робити. Ніби втратила інтерес до всього цього світу. Єдине, чого я справді хотіла – мати друга. Справжнього друга. Я, як і кожна третя дівчинка у Латвії, виросла без батька. Мені хотілося, щоб мене любили, слухали, поважали, цінували та вважали потрібною. Як часто буває, я знайшла собі друзів, які, так само, як і я, хотіли визнання. У 13 років я вперше спробувала сигарети та зробила перший ковток алкоголю. А через два роки я вже скурювала по пачці сигарет за три дні і напивалась до відключення щовихідних. Мені здавалося, що це єдиний вихід не почуватися лайном.
Люди притягують одне одного. Ми завжди вибираємо друзів, подібних до нас. Того ж року я познайомилася із компанією з іншого міста. Вони були старші на 4-5 років і круті. У них завжди були гроші та трава. Хтось із них уже жив окремо, тому ми могли тусуватись у квартирі. Там я й познайомилася з ним. З моїм довгоочікуваним другом. Він слухав мене, був добрий і завжди звертав на мене увагу. Я відчувала, як він виділяв мене з-поміж інших. Мені подобалося, як він пахне: це був мікс мальборо голд та одеколону hugo boss. Ми курили з ним траву на кухні і говорили про все на світі до 7 ранку. Ми пили горілку і дивилися один одному у розмиті очі. Ми докурювали останню сигарету, чекаючи на останній автобус. І все, що я пам'ятаю — його розмите обличчя і світло ліхтарів тієї холодної зими. Насправді, я любила його і весь час чекала, коли він зізнається мені у своїх почуттях. Мені здавалося, що з ним моє життя нарешті знайде сенс, і вся порожнеча всередині мене заповниться в мить.

Час минав, ми так само зустрічалися щоп'ятниці, курили щосуботи і писали один одному протягом усього робочого тижня. Лютий, чергова п'ятниця. Я тільки-но прийшла зі школи додому, кинула рюкзак і сіла за стіл. Їсти не можна, я маю виглядати супер. Я присунула ближче дзеркало і старанно розглянула своє обличчя. «Сьогодні я відірвусь» — подумала я, завалившись на ліжко. Я залипала в екран, чекаючи 16-ї вечора, скурила дві сигарети і повністю підготувалася до сьогоднішнього вечора. «Останній штрих» — закрила помаду та вийшла з дому. Пам'ятаю, як хрустів сніг під моїми ногами того вечора. Надворі вже було темно. Через сильний снігопад я весь час дивилася вниз. І тільки на зупинці підняла голову вгору і побачила, як світло від ліхтаря освітлює сніжинки, що тяжко падають на землю.

Ми сміялися та пили віскі. Якоїсь миті у квартиру увійшов він і крізь гучний сміх і музику сказав мені «привіт». Я не пам'ятаю, коли встигла так сильно напитися, але за дві години я ледве розуміла хоч щось. Я пішла в туалет, подивилася на себе в дзеркало і почала сміятися. Я була страшенно п'яна і чарівна. Червона помада на моїх губах робила мене сексуальнішою. Я вийшла з туалету і завалилася на ліжко до першої кімнати на моєму шляху. Я лежала і дивилася в стелю і думала про все насущне. Про те, що не говорять ночами. І тут зайшов він... Ось і він, цей момент! Тут тільки я і він, і більше нікого... Він зачинив за собою двері, клацнув замок і глянув мені просто в очі. Я розсміялася і грайливо спитала, навіщо він це зробив. Він мовчав, а я сміялася. Мені не було страшно.

Я лежала на ліжку і дивилася, як він повільно наближається до мене. Навіть не намагалася сфокусуватись, я знала, що це він. І тут він, прямо переді мною, розтегнув ремінь та ширінку. Він тут, поруч, а його член у моєму роті. Я почала плакати, але не могла поворухнутися. І це все, що я пам'ятаю... Я прокинулася вранці без штанів та майки, швидко зібралася та поїхала додому.
Я знала, що він зробив, але не хотіла в це вірити. Я весь день думала про те, що сталося, і сподівалася, що не сталося нічого гіршого. Я сумнівалася і вже майже переконала себе, як раптом мені надійшло повідомлення. Воно було від нього. Я застигла на мить, а з кожною секундою додалося по одному повідомленню. Останнє, що він написав, було: "Я сподіваюся, ти це зрозуміла". Я так наївно прочитала це з м'якою інтонацією. Може, він написав, що не чіпав мене? Чи попросив не пити так сильно? Ні. Він запитав, чи я знаю, хто його батьки, хто його брат і що буде, якщо хтось дізнається. Мені стало страшно. Я не могла видавити жодного слова. Ніби все всередині мене впало вниз, а серце вирвали в ту ж секунду, і більше ніяких почуттів. Тільки пустка. Я більше не могла справлятися. Я не могла ходити до школи і навіть підвестися з ліжка. Я милася по 7 разів на день і все одно відчувала себе брудною. Одного дня я все вирішила... Я взяла в руки лезо і навіть не помітила, як на лівій руці утворилася смуга від плеча до зап'ястя. Тієї ж миті вся підлога і рука були в крові. Я не плакала. Я просто дивилася, як все довкола наповнюється моєю кров'ю. Червоною, як моя помада. Аж раптом стало темніти...
17 лютого. 7:46 ранку
Я розплющую очі і бачу білу стелю, чую, як хтось говорить за стіною. Навколо дивний запах, і я не можу поворухнути рукою. Так, я у лікарні. І в цьому місці я прожила наступні 2 місяці... Це був жахливий час, але найстрашніше чекало попереду.
22 квітня.
Я нарешті вдома. Усі родичі дістають мене питаннями, начебто до цього їм було не начхати на мене і моє життя. До мене у гості навіть приїхала старша сестра. Вау, як же це благородно з твого боку! Побажай мені ще здоров'я... Тільки цього не вистачало. Я ні з ким не говорила, що сталося насправді, і вигадала дурну відмазку, нібито мене відшив хлопець. Щоб усі відстали від мене. Але, коли сестра сіла поруч і взяла мою руку, мене нарешті прорвало. Я почала плакати і не могла нічого сказати. Вона стиснула мою руку і терпляче чекала, поки я скажу хоч слово. Крізь сльози видала всю правду. Вона була в шоці. Вона пообіцяла, що це не залишить так. Моя сестра – мій захисник.
Минуло два тижні. Відколи поїхала сестра, не було жодного повідомлення від неї. Ну… Нічого нового. Приїхала, вдала, що їй не начхати, потішила своє его і поїхала. Минув один місяць, і я намагалася жити далі. З того часу багато змінилося: я знайшла роботу та нову подругу, а мама та сестра налагодили своє особисте життя, професійно приховуючи своїх мужиків. Та й мені в принципі начхати. Зараз найголовніше — дочекатися автобуса, приїхати додому, поїсти і лягти спати перед черговим робочим днем. Я сиділа на зупинці, докурювала останню сигарету і гортала стрічку вконтакті. І тут я його бачу. З моєю сестрою. Вони тримаються за руки і стоять на іншій стороні дороги…
У мене клубок у горлі, очі наповнились сльозами. Я подивилася вгору, щоб не плакати, і все, що я бачила — той же ліхтар, що освітлював важкі сніжинки холодною зимою